20  лютого …  Ця  дата-  кривава  незагойна  рана     на сторінках  нашої   історії.   Зринають  в  пам’яті    і  в  наших   серцях  ті  жахливі  події, що  відбулися   на  вулиці   Інститутській  у Києві.  Юні  хлопці,  обличчя   яких  ще  не  торкалося   лезо  бритви, піднялися   на  боротьбу  за  людську  гідність,   за  краще  майбутнє   для  своєї   держави.  Але  якою  була  ця боротьба? Звичайно, не   рівною. Захистом   проти  ворожої   кулі   снайпера  слугували   фанерні  щити, а  зброєю  була -  бруківка. Але  вони  не  зважали на  це, бо  в  серці   горіла  любов   до  України  і  жевріла  надія   бачити  її кращою.  Та  жорстока  куля  снайперської  гвинтівки  не вибирає. Один  за  одним  падають   наші  герої.  Але  ворогу  їх не  здолати… Крок  за  кроком  виборювали  , відвойовували  кожен   метр.
  Кажуть, час  лікує. Та  рік, що  минув  від  тих  подій, не  зміг   затягнути  рани   в  наших   душах, що  їх  випалили   події   лютневих   днів  2014року.
  І  сьогодні  знову важким  спогадом    відгукнулися  у  серцях   учнів  Негровецької  ЗОШ  1-111 ступенів  під   час  скорботної  лінійки. Сльозою  пам’яті,  болю ,  сльозою надії    виразили   свої   почуття   всі  присутні  від   слів,  сказаних  директором  школи  Яремою  Василем  Васильовичем. Людина,  гідність,  справедливість, мужність, героїзм, власна  незалежна  держава,  боротьба  за  її  волю -  ось  головні  слова  , що  зринають  з  уст  директора .   
   Тремтливе   мерехтіння  свічок,  блакитно-   жовті  стрічки, живі  квіти , образ   Божої  Матері   і ,звичайно , пісня  - « Пливе кача» - це  головні  атрибути   сьогоднішньої   події.  Вони   назавжди   закарбуються  в  душах  юних   вихованців   нашої   школи.   А свічки  віри ,  надії і  любові  до  нашої  матері  України  горітимуть   вічно.